Верховний суд України постановою у справі № 6-1320цс17 від 23 серпня 2017 року дав підстави вважати, що незнання спадкоємця про факт існування заповіту можна вважати поважною причиною для призначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Коротка суть справи: Позивач звернувся до суду з вимогою скасувати заповіт, складений його братом 17 лютого 1999 року і посвідченого приватним нотаріусом Межівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області. Відповідно до заповіту, все своє майно спадкодавець заповів Відповідачу (який не перебував у родинних відносинах із Спадкодавцем).
Спадкодавець помер 14 серпня 2008 року. 13 листопада 2008 року Позивач звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину і дізнався про наявність зазначеного вище заповіту, тому відповідні документи не отримав. Вважаючи, що підписи, залишені на заповіті, відрізняються від підписів його брата на інших документах, він звернувся до суду з заявою про визнання правочинності заповіту.
Відповідач, 22 червня 2015 року, подав зустрічну позовну заяву із вимогою надати йому 3 місяці додаткового терміну на прийняття спадщини, оскільки він не знав про існування заповіту. Відомим цей факт став для нього лише після отримання позовної заяви за первісним позовом.
Читайте також: «Процедура вирішення межових спорів».
Красноармійській міськрайонний суд Донецької області своїм рішенням від 16 травня 2016 року: 1) відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визнання заповіту недійсним; 2) задовільнив зустрічну позовну заяву Відповідача та надав додатково 3 місяці для прийняття спадщини, так як визнав незнання про існування заповіту важливою причиною для цього.
Рішенням Апеляційного суду було скасовано ухвалу першої інстанції про призначення додаткового строку для вступу у спадкові права. Це рішення підтримав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Натомість Верховний суд України скасував рішення попередніх судових інстанцій та направив справу на новий апеляційний розгляд. Судом було зазначено, що Закону України «Про нотаріат» однозначний в тому, що державний нотаріус після отримання від спадкоємців повідомлення про смерть Спадкодавця, повинен повідомити цю інформацію тим спадкоємцям, місце проживання чи роботи яких йому відоме. Для цього нотаріус може також опублікувати інформацію у друкованих ЗМІ.
Згідно, з чинною на момент виникнення спору, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року № 20/5, нотаріус перед видачею свідоцтва про право на спадщину перевіряє наявність спадкової справи і заповіту.
З огляду на все вище наведене, Верховний суд України зазначив, що приймаючи рішення апеляційний суд не встановив чи нотаріус після встановлення факту наявності заповіту робив спроби повідомити Відповідача про відкриття спадщини.
Раніше ми писали «Зміни в діяльності нотаріусів 2017 рік».
Зауважимо, що викладена Верховним судом позиція суперечить думці, висловленій в абзаці 26 пункту 2 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», де зазначено, що необізнаність особи щодо існування заповіту не може бути визнано поважною причиною пропуску терміну прийняття спадщини.
Як висновок зауважимо, що рішення Верховного суду України, беручи до уваги, наведені вище положеннями листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, створить труднощі в правозастосуванні і розгляді судами цієї категорії справ. Сподіваємося, що найближчим часом це питання буде врегульовано і пояснено відповідними інстанціями.
Отримати юридичну консультацію щодо землі Ви завжди можете за телефонами: 098 777 83 44, 066 777 83 44.